Історі збереження Кінбурнської коси досить тривала і можна її розділити на період до 20 сторіччя – несистемний, період епізодів збереження окремих локальних ділянок Кінбурна і період 20-21-го сторіч, коли заповідування півострова в сучасному розумінні було вже необхідним, обґрунтованим і більш системним. Перший – це насамперед давньогрецький (ольвійський) час та період татарського володарювання тісно пов’язаний з козацькою добою. Дещо алегоричним припущенням зародків заповідування на Кінбурнській косі в ольвійський період може бути наявність в той час на півострові священного лісу Гекати, де греки проводили свої релігійні ритуали і де знаходився, по деяким описам – храм Деметри, по другим – вівтар присвячений богині. Подальшим свідченням того, що вже на початку 18 сторіччя, використання рибних ресурсів дещо впорядковувалось, і що це відповідно мало свою необхідність, слугує рапорт до кошу полковника війська запорізького Герасима Малого : «Которые рибалки, обетающиеся в лиманы, також де и в Богу с неводами, просят от меня билетов, чтоб близ Очакова и нижей Очакова рыбу ловить, но я им на оные места не дозволяю.Но они, рыбалки ,самоправне в Очакив ходят без писменного вида».Для охорони промислів в пониззі Дніпра і для приборкання робітників з Січі висилались окремі команди про що писав кошовий отаман А.Білецький що він відправляє загін запорожців «для охранения оного (рибальства) и поимки воров, також для порядочности между риболовами». Взагалі ж козаки шанобливо відносились до Дніпра і лиману, називаючи першого – дідом , другого – Великим лиманом.Це відношення знайшло своє відображення і в Конституції П.Орлика, де вказано: « ..що увесь Дніпро – згори від Переволочної і донизу, згідно з давніми правами та привілеями при Війську Запорізькому оберігати і нікому з духовної або світської влади не дозволяти загат на Дніпрі вниз від Переволочної будувати, риболовити. Особливо поля, ріки, річки і всі угіддя аж до самого Очакова навіки мають належати нікому іншому, тільки Війську Запорізькому Низовому».Імперський період півострова нам відомий численними листами з Кінбурна (1787-1788 років) О.В.Суворова про незвичайність та яскравість Кінбурнської коси, про високу чисельність та різноманіття звірів та птахів, полководець описував деякі види на косі, вражали його також багатства рибних ресурсів Кінбурна. Мабуть ще з Суворівської пори бере свою назву урочище Комендантське , де зростали і зараз ще зростають дуби, які особливо цінувались в той час – період деревинного кораблебудування і відповідно потребували особливого (комендантського) режиму охорони.
Дореволюційний і особливо післяреволюційний період ХХ сторіччя став початком вже системної роботи та конкретних кроків по створенню мережі заповідників та заповідування як на Кінбурні та і цілому в УРСР.В 1892 році ,за результатами степової експедиції видатний російський ґрунтознавець В.В.Докучаєв написав книгу «Наши степи прежде и теперь», де торкнувся проблем зникнення степів та необхідності їх збереження. Його послідовник І.К.Пачоський в 1910 році обґрунтував необхідність проведення довготермінових стаціонарних наукових спостережень на природних ділянках степів нижнього Дніпра, до яких він відносив і Кінбурнський піщаний степ. Протягом 1925—1926 років в межах Херсонської округи працювала комісія Наркомзему яка мала визначити природні умови та можливості господарського використання ділянок «пісків Дніпровського низу». Поряд із цілком господарськими результатами щодо перспектив лісорозведення та виноградарства, експедиція вивчала і природну рослинність пісків. Ботаніки на чолі з професором Маховим склали 3-верстну ґрунтово-ботанічну карту та виявили ступінь порушеності ґрунтів і рослинності. Цілинним піщаним степом була визначена лише Івано-Рибальчанська арена включно з Кінбурнською косою. 26 лютого 1926 року Наркомзем УРСР прийняв рішення про створення мисливських заказників на Білосарайській, Обіточній, Бердянській та Кінбурнській косах що можна вважати першим дієвим кроком в організації збереження та регулювання добування мисливських видів тварин на території Кінбурна.
Наступний крок, вже в заповідуванні території Кінбурнської коси був зроблений 19.07.1928 року коли Постановою РНК УРСР оголошені «Піскові заповідники у пониззі Дніпра» (15 000 га), до складу яких увійшли Івано-Рибальчанська дача, Солоноозерна Дача, Волижин ліс (все це тепер-частини Чорноморського заповідника), а також урочище «Буркути» (6000га). Втім склад «заповідників» також трактувався учасниками досить вільно. На карті степових заповідників, опублікованій Є.Лавренком 1928 року, відмічені «існуючі степові державні заповідники»: Іванівська арена, Буркути. Як і з Надморськими «заповідниками», Піскові «заповідники» були збірною назвою кількох ділянок. Заповідники підпорядкували НКЗС. Постановою визначено наявність при заповідниках господарсько-адміністративного та охоронного персоналу. Передбачена можливість створення при заповідниках «відповідних наукових установ». Проте власну адміністрацію піскових «заповідників» так і не утворили. На рівні НКЗС було прийнято рішення, що дешевше і простіше влити новостворені природоохоронні території у склад вже існуючих організаційно «Надморських заповідників». Після такого рішення урочище «Волижин ліс» увійшло до складу Чорноморського біосферного заповідника , але документальні підтвердження щодо цього відносяться тільки до 1937 року.
В перші роки незалежності України, одразу ж після оприлюднення закону України «Про ПЗФ України» в червні 1992 року, за ініціативи чисельної екологічної фракції депутатів обласної ради (Шаповалов С.В.), рішенням Миколаївської обласної Ради від 15.10.92 № 16 на площі 17800,2 га (з них 5631 га. займала акваторія) створено регіональний ландшафтний парк “Кінбурнська коса”, перший в Україні, в якому з’явилась дирекція парку і відповідний штат співробітників. На той час, це рішення було підтримано Покровською сільською радою. Таким чином, вся територія Кінбурнської коси і частина акваторії навколо неї віднесено до земель природно-заповідного фонду. Створення РЛП «Кінбурнська коса» розглядалося в якості основи до набуття статусу заповідної території загальнодержавного значення і вже тоді на початку 1990 років, досить серйозно ставились питання про формування на його базі національного природного парку. В зв’язку з відсутністю коштів в центральному бюджеті пропозиції не були прийняті і відкладені на деякий час, з позначкою на документах щодо формування нацпарку: «Переєстровано на регіональний ландшафтний парк». Діяльність самого ж новоствореного РЛП «Кінбурнська коса» в короткий час вирішила завдання на розв’язання яких сподівалась місцева громада (для об’єктивності потрібно додати, що рішенню вказаних проблем посприяли загальні економічні умови періоду1991-1994 років) , а саме:
1.Було зупинено тотальне штучне заліснення, що спричиняло втрату сінокісних угідь і пасовищ , на той час утримання худоби було основним джерелом доходу місцевого населення.
2.Врегулювано питання неконтрольованого туристичного потоку, коли (за інформацією сільського голови Г.М.Агафонова) на початку 90-х років тільки з міста Одеса і тільки в райони Ковалівського та Римбівського пляжів на вихідні причалювало від 5 до 8 прогулянкових пароплавів, що доставляли майже тисячу туристів .
Регіональний ландшафтний парк вніс значний внесок у вивчення та опис природних комплексів парку, формування кадрового потенціалу, заклав основи охоронної та рекреаційної діяльності, сприяв популяризації Кінбурнської коси – вже як об’єкту для організованого, екологічного туризму. Пропозиції по створенню національного парку на Кінбурні було враховано, при підготовці в 1998-99 роках «Програми формування Загальнодержавної екологічної мережі на період 2000-2015 років». Створення на базі РЛП «Кінбурнська коса» національного природного парку підтримали також науковці різних установ, екологічна громадськість. Але, на жаль, були і опоненти в особі окремих господарчих структур, місцевих органів влади. Також значна частина місцевої громади стала противником ідеї заповідності Кінбурна, оскільки РЛП став заважати вже новим економічним інтересам селян, а саме одержанню земельних ділянок і їх наступному продажу в той період коли ціна однієї сотки землі на Кінбурні досягала до 4-5 тисяч доларів США. Власники земель в межах населених пунктів Покровської ради , як вже чинні так і потенційні, зрозуміло вважали майбутній НПП ще більшою загрозою для свого шансу на заможне існування.
Початком підготовчого періоду в створенні нового НПП на Кінбурні, можна вважати нараду під час робочої поїздки Прем’єр-міністра України в Миколаївську область17 серпня 2007 року. За її результатами, надано окреме доручення, щодо активізації робіт на виконання Програми розвитку екомережі по створенню національних парків в області. Наступним значним кроком в цьому напрямку був Указ Президента України , Ющенко В.А. № 774 від 27.08.2008 року. В ньому зазначено, що з метою забезпечення підтримання екологічної рівноваги, збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об’єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу цінність створити, – надано перелік парків серед яких названо національні природні парки “Бузький Гард” (робоча назва – “Гранітно-степове Побужжя”) та “Білобережжя Святослава”(робоча назва – “Кінбурнська коса”) в Миколаївській області. Окрім важливості прийнятого рішення, на офіційному рівні, вперше оприлюднена нова назва парку – «Білобережжя Святослава» . Цю назву запропоновано директором РЛП – Петрович З.О., як історичну та просторову(до складу території повинні були включені ділянки навколо острову Березань і в Березанському районі) альтернативу назві яку підтримувала переважна більшість представників екологічної громадськості – НПП «Кінбурнський».
Цілеспрямована робота на рівні Мінекології розпочалась після розгляду та погодження клопотання ГО «Регіональна чорноморська мережа громадських організацій» – Деркач О.М. та наукового обґрунтування створення НПП «Кінбурнська коса» (Білобережжя Святослава) розробленого інститутом зоології ім. Шмальгаузена – виконавець Таращук С.В. ці непересічні особистості та очолювані ними громадські обєднання та відділи установ і були рушійною силою створення НПП. В розробленому науковому обґрунтуванні пропонувалось входження до складу нового НПП усієї частини півострова Кінбурнська коса в межах Миколаївської області (за виключенням ділянки ЧБЗ «Волижин ліс»), острова Березань і 100 тис. га акваторій Чорного моря, Ягорлицької затоки та Дніпро-Бузького лиману. Але проти таких масштабних пропозицій і проти взагалі створення парку та входженню до його складу своїх земель виступили органи Держлісгоспу на всіх рівнях, Покровська сільська рада і представники рибколгоспу «Свідомість» – тобто всі основні землекористувачі на Кінбурнській косі. Переломити ситуацію вдалося тільки після наради у Волинській області 10 липня 2009 року, яка відбулась за участю Президента України Ющенка В.А., коли він прямо звинуватив представників Держлісагенства в затягуванні створення НПП «Білобережжя Святослава» і виказав, що не розуміє того які цінності рухають людьми що блокують створення національного природного парку. Президент дав два місяці терміну, щоб питання блокування були зняті. Після цього процес погоджень пішов більш динамічно. Органи лісомисливського господарства змінили стратегію спротиву – ними було ініціювано передачу новоствореного парку під управління Держлісгоспу в особливому порядку, на противагу прийнятому на тій же нараді 10.07.2009 року рішенню про те, що національні природні парки створюються, передаються і координуються виключно в структурі Мінекології України.
Перераховуючи всі перешкоди, що виникали на шляху створення парку, неузгодженість і навіть різнонаправленність позицій щодо самого функціонування НПП можна констатувати, що це все розмило якість та чіткість вихідних позицій і знизило якість самих матеріалів його створення. В вирішальні періоди, фактично було відсторонено від процесу обговорення беззмінного директора РЛП «Кінбурнська коса», з причин його вкрай напружених стосунків з представниками місцевої влади. Активісти громадських організацій, науковці брали участь в робочих нарадах, на які були запрошені але запрошувались вони далеко не на всі. Рішення, на основних рівнях: району та області , по створенню парку приймались, змінювались, коригувались на догоду зацікавлених у локальних та відомчих інтересах, і не завжди на користь головного – формуванню цілісною заповідної території. З поданого наукового обґрунтування створення НПП «Білобережжя Святослава» було вилучено площі багатьох цінних в природоохоронному відношенні територій, або ж деякі були включені частково – з запропонованих площ, наприклад 75000 га прилеглої акваторії увійшло лиш 25000 га..Місцевим громадами не погоджено включення розпайованих земель рибколгоспу «Свідомість», земель резерву та інших, а також земель сіл Покровської сільради,всього до складу території національного природного парку «Білобережжя Святослава» не увійшло 2226.57 га. земель що відносились до РЛП «Кінбурнська коса», з них:
-671,55 га – ділянка рибколгоспу «Свідомість» в р-ні с.Василівка яка включає урочище Васильківські плавні, Глинище. Татарське;
– 220га – природний плавневий комплекс в урочищах Россохи, Щаблевате, в районі зруйнованих Василівських ставків
– 283.14 га – ділянка Ставки (Пруди) рибколгоспу «Свідомість» в районі с.Покровка яка включає дві третини орхідного поля, частину Покровської коси, острів Черепашиний;
– 1051,88 га – населені пункти хутірської системи Покровка, Покровське, Василівка з природними сагами «Ковалівська», «Морозівська», «Передріївська» та інші.
Відповідно повністю не увійшли на сьогодні до складу НПП такі цінні урочища РЛП «Кінбурнська коса» як Ковалівська сага, Морозівська сага, Передріївська сага, Чимилівські саги, Василівські плавні, Глинища та деякі інші. Якщо можна знайти аргументи та погодитись з обмовками з невходженням до складу парку населених пунктів Покровської сільської ради, то інші вказані території та природні комплекси Кінбурна мали і мають значну природоохоронну цінність і потребують включення до складу заповідного об’єкту, вже хоча б в рамках необхідного наступного розширення території парку.
Таким чином , основи національного парку , що створювався скоріше наперекір, у вигляді узгоджених відпрацьованих матеріалів, не могли бути досконалими та точними. Як згадують учасники процесу,- багато матеріалів та картосхем розглядались та доопрацьовувались , як згадують очевидці – «на капоті автомобіля». Проект створення грішив значною кількістю помилок неточностей та розбіжностей , що в подальшому значно ускладнили розробку проектів землеустрою та проекту організації території, його функціонального зонування.
Однак, незважаючи на всі труднощі і розбіжності національний природний парк «Білобережжя Святослава» був створений Указом Президента України№1056 від 16 грудня 2009 року за місяць до першого туру виборів Президента України. Незважаючи на переважаючу площу водних акваторій, парк був створений з метою збереження природних комплексів степової зони, і це була дійсно перемога екологічної громади – на Миколаївщині з’явився другий в її історії національний парк.
Але вже невдовзі після президентських виборів, нова центральна влада, яка змінила адміністрацію Ющенка В.А., місцева влада, переважну більшість на той час складали представники провладної (пропрезидентської партії) оговталась і для своєрідного реваншу взялась за ревізію багатьох рішень прийнятих попередньої владою – в тому числі під сумнів поставлено було законність Указу Президента України про створення НПП «Білобережжя Святослава» та «Бузький Гард».Відповідно до звернень громадян і депутатів місцевих рад як Покровської сільської так і Очаківської районної, сесія Миколаївської обласної ради 16 квітня 2010 року прийняла рішення зі зверненням до новообраного Президента України щодо скасування указів попередника, які стосувались створення національних природних парків, основним серед них був НПП «Білобережжя Святослава». Це рішення облради знайшло свою підтримку в Кабміні, про це свідчила доповідна записка направлена заступником голови департаменту секретаріату КМУ Тимофєєвим В. Г. до віце-прем’єра Бориса Колеснікова. Суть доповідної записки : «…укази Президента Ющенка В.А. про оголошення нових національних парків містять ті чи інші помилки і тому потребують перегляду». На захист парку і парків, спочатку в Миколаївській області а потім і по всій Україні оперативно і активно виступила громадськість, що представляли майже 45 екологічних організацій та партій, ряд ЗМІ. Вже 20.04.2010 р. було організовано масштабну та дієву кампанію «Національним паркам-бути!» – координатори Юлія Гречка, О.М.Деркач. Активістами зібрано більше 2000 підписів, направлено 50 колективних та індивідуальних звернень, проведено ряд пресс-конференцій в тому числі на республіканському рівні, зокрема в УНІАН . І тільки такий масштабний вплив громадськості, можна впевнено стверджувати, схилив рішення посадовців адміністрації Президента України. Свою позицію АПУ виказала в листі від 12 травня 2010 року на ім’я керівника Національного екологічного центру м.Київ, в якому громадськість було запевнена в підтримці створення національних природних парків та безумовному виконанню закону «Про Програму розвитку екомережі на 2000-2015 рік». Але за період від цього листа до призначення директора парку в грудні 2011 року та формування дирекції парку березень 2012 року минуло достатньо багато часу .За цей період 07.11.2010 р. проведено ще один знаковий захід – місцевий референдум жителів Покровської сільради ,де переважна більшість знову проголосувала проти рішення про створення НПП «Білобережжя Святослава» ( в референдумі взяло участь – 338чол, проти НПП -292чол.,за парк -45 чоловік).Результати місцевого референдуму, який вийшов за встановлені законодавчі межі, в подальшому не брались до уваги – нівеляція природоохоронного спрямування майбутнього об’єкту ПЗФ планувалась за рахунок підтриманої місцевою владою відродженої ініціативи підпорядкування майбутнього парку Держлісагенству України. З цією метою на замовлення Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства було розроблено Проект організації території нового парку та проведено його презентацію 14-15 квітня 2011 року . Після розробки Положення про НПП, яке затверджено наказом Міністра екології та природних ресурсів України №313 від 31 серпня 2011 року, наступним ударом проти НПП стало проштовхування на посаду директора парку кандидатур людей, що найбільше виступали проти його створення. Але й тут громадськості, ГО «Кінбурн-життя» в особі Шполянського М.Ю. довелося вжити оперативні дієві контрзаходи, інформаційного характеру. Директором парку в грудні 2011 року був призначений Ю.І.Козловський – еколог, колишній заступник директора РЛП «Кінбурнська коса».
Початок роботи парку, з березня 2012 року, його активної природоохоронної діяльності, зрозуміло був пов’язаний з вирішенням широкого кола проблем організаційного, господарського, кадрового та фінансового напрямку. Також потрібно було гармонізувати та встановити хоча б не конфронтаційні відносин з громадою базової Покровської сільської ради. Таку можливість на той час надавали три обставини :
1.До складу колективу національного природного парку увійшло майже 40 чоловік місцевих жителів серед них і значна частина скептиків та людей що навіть протестували проти його створення. Разом з родинами – це могло складати біля від 150до200 чоловік Покровської громади , як мінімум вже нейтрально налаштованих до парку.
2.Новопризначеним директором парку, було докладено максимум зусиль щоб переєструвати юридичну адресу парку з м. Миколаїв , на село Покровка Очаківського району, що надало можливість основну частину прибуткового податку перераховувати в бюджет Покровської сільської ради. Для прикладу загальні перерахування в 2012 році складали 212426 грн.,що навіть після відрахувань до бюджетів вищих рівнів сільською радою складало майже 1/4 частину її надходжень.
3.Території населених пунктів Покровської ради не увійшли до складу територій НПП , що значно знизило рівень напруги у відношеннях з місцевим населенням .
Але незважаючи навіть на такі серйозні фактори-підстави для взаємодії, з місцевою громадою, конструктивні відношення так просто не формувались. До уваги потрібно взяти достатньо специфічний, незалежний, майже острівний менталітет місцевих жителів, зумовлений відокремленим існуванням (два населених пункти Кінбурна Покровка та Покровське – села хутірської забудови). Все життя місцевих жителів було пов’язано з використанням природних ресурсів півострова ,зокрема з мисливством, рибальством, добуванням солі ,випасанням худоби та інш..Адміністрації парку потрібно було робити кроки назустріч громаді щоб розвіяти як обґрунтовані сумніви місцевих жителів так і спровоковані чутки – а головне донести необхідність дотримання ними вимог природоохоронного законодавства і подальшу перспективність цього. Ці кроки полягали в наступному:
– У взаємному інформуванні та розумінні не тільки проблем парку так і самої громади , що не завжди цікаво дирекціям установ ПЗФ.З перших місяців функціонування парку до складу виконкому було включено заступника директора парку і голова Покровської сільської ради відповідно увійшов до складу НТР парку . На кожній сесії Покровської сільської ради традиційно став присутнім представник національного парку.
-Дирекцією парку, з самого початку, було взято напрямок не на суцільну заборону традиційного природокористування місцевим населенням, а на введення його в законодавче русло – це стосувалось насамперед як рибної ловлі так і заготівлі сіна, солі, грибів, ягід, очерету, штормових викидів зостери (народна назва камка) . Були визначені райони, об’єми використання природних ресурсів та одержані ліміти на їх використання, що надало можливість користувачам в 2013 році одержувати відповідні дозволи.Такий підхід викликав розуміння у переважної більшості населення Кінбурнської коси.
Але гострими та конфронтаційними з місцевим населенням в 2012-13 роках, залишались ще два головних питання :
Перше. Протягом осінньо-зимового періоду кінця 2012 початку 2013 загострилася ситуація з нападами вовків на домашніх тварин місцевих жителів. Проблема виникла після того як на території природно-заповідного фонду відповідно до змін в закон України «Про ПЗФ України» від 21.01.2010 року. Внаслідок них визначено що в господарських зонах НПП і РЛП діяльність проводиться відповідно до вимог зон антропогенних ландшафтів біосферних заповідників, в яких заборонено мисливство. Безперечно позитивні в цілому зміни до законодавства, мали і долю негативу в частині можливості регулювання чисельності хижих тварин ( порядок врегульовано в законі «Про мисливське господарство та полювання»). Окрім того, питання щодо відстрілу вовка, додатково ускладнено віднесенням цього виду до охоронних списків Бернської конвенції. Після того як місцеве лісомисливське господарство вирішило не продовжувати термін дії договору оренди мисливських угідь, чисельність хижаків почала стабільно зростати. Як наслідок стало наступне :, в осінньо-зимовий період 2013 року на території Кінбурнської коси було знищено 58 особин домашніх тварин. Проблема набула вже не тільки характеру дискусії, а й високої соціальної напруги і звинувачення громади були направлені вже на адресу національного парку. Дирекції парку, після неодноразових емоційних обговорень, за участю як прихильників відстрілу так і його противників в 2013 році вдалося одержати дозвіл №65-15 від 16.05.2013 р. на відстріл трьох особин хижака із 16 ос. що були обліковані станом на12.02.2013року. Після результативного відстрілу 5.11.2013року, кількість нападів в 2014 році на домашніх тварин зменшилась в 6,7 раз. В наступний рік напади продовжили суттєво зменшуватись і зараз є епізодичними не зважаючи те, що на Кінбурнській косі налічується щорічно до 6-8 особин вовка. Такий результат заходу, підтвердив припущення, що головним чинником зменшення шкоди від вовків ,є не скільки зменшення його чисельності, скільки підтримання у зграї інстинкту остраху перед людиною. Вилучення всього 3 особин вовка з 14- 16 особин не завдало шкоди популяції вовка, але дозволило зняти соціальну напругу серед місцевих жителів..
Друге.Зонування території парку. Проект організації території та функціонального зонування РЛП «Кінбурнська коса» який розроблявся більше 10 років постійно не погоджувався, в тому числі і особливо Покровською сільською радою. Можливим виходом із тупика, на думку спеціалістів обласної влади, могло б стати рішення №9 Миколаївської облради 16.03.2007 року яким затверджено схема функціонального зонування РЛП відповідно до якої заповідні зони склали 780 га., зони регульованої рекреації-239 га. та розширено межі сіл. Представниками екологічної громадськості дане рішення і схема зонування були оскаржені в судовому порядку, в частині розширення меж населених пунктів, що ще більше загострило протистояння. Після початку функціонування національного парку, ці питання настала черга вирішувати і адміністрації НПП. Мінекології в серпні 2012 року затребувало надати картосхему попереднього зонування території. Керівництво парку з власної ініціативи звернулось зі своїми пропозиціями до громади Покровської сільради , незважаючи, що це не є обов’язковою вимогою нормативних документів. Питання викликало жвавий інтерес і дискусію серед місцевих жителів, розглядалось спочатку на засіданні виконкому Покровської сільської ради, потім на сесії сільради, і на ній місцеві депутати запропонували продовжити розгляд питання на іншій , вже виїзній сесії ради під час якої депутати повинні були оглянути в натурі всі запропоновані заповідні зони. Результати обговорення, пошуку взаємних компромісів були дещо неочікуваними:, якщо раніше представники місцевої громади не сприймали навіть сам термін заповідна зона, то у вересні 2012 року під час виїзду зі сторони громади було запропоновано ще додатково три ділянки для заповідання, дві з яких обґрунтовано включені під час розробки Проекту організації території в наступному році до складу заповідних зон НПП. В результаті загальна площа заповідних зон на суходолі склала майже 1660 гектари, що майже в два рази більше ніж розміри заповідних зон, запропонованих в тимчасовій схемі зонування в 2007 році для РЛП«Кінбурнська коса» і що тоді викликало бурхливі протести у місцевої громади. Зонування у вигляді картосхеми заповідних зон на суходолі були затверджені відповідним рішенням сесії Покровської сільради і засвідчені підписом голови і печаткою Ради.
За короткий початковий період діяльності НПП, протягом березня-жовтня 2012 року вдалося облаштувати та провести ремонти в будівлях де розмістилася адміністрація парку та Покровське відділення. Ще не зовсім досвідченими працівниками СДО було складено-52 шт. протоколів про порушення природоохоронного законодавства згідно КУАП України, вилучено 75 штук знарядь браконьєрського лову, організовано роботу на рекреаційних дільницях де зібрано майже 48000 грн. за надані рекреаційні послуги. По основним показникам та рейтингам за 2012 рік за цей період парк увійшов в десятку кращих парків України. Свідченням впевненого, активного старту стало проведення на базі парку, на досить високому рівні, в жовтні 2012 року спільних засідання Координаційної ради комітету «Рамсарської конвенції» по охороні ВБУ та регіонального семінару по розвитку територій ПЗФ. Координаційною Радою було підтримано ініціативу парку про відновлення важливої ділянки ВБУ,урочища «Бієнкові плавні».За допомогою ГО «Українське товариство охорони птахів» в наступні роки рішення було реалізовано,відновлено водообмін плавнів та повнокровне функціонування водно-болотного комплексу. І тому зовсім неочікуваним було повідомлення директору парку Козловському Ю.І., в грудні 2013 року, що він звільнений згідно відповідного наказу Міністра екології та природних ресурсів України, без пояснення причин.
Висновки:
1.Історія створення НПП “Білобережжя Святослава” починається з дев’яностих років ХХ сторіччя. В той період природоохоронну функцію у регіоні досить успішно виконував регіональний ландшафтний парк «Кінбурнська коса». Діяльність регіонального ландшафтного парку стала основою для створення та досить динамічної початкової діяльності на його базі об’єкту ПЗФ загальнодержавного значення- НПП «Білобережжя Святослава» . Такий підхід є, на нашу думку, перспективним , і в подальшому, для створення нових парків, але потрібно враховувати ті обставини, що наступник разом із напрацюваннями первинного об’єкту приймає на себе і весь негатив сформованих проблем та протиріч.
2. Характер та напруга протистояння з місцевою владою та громадою при створенні НПП «Білобережжя Святослава», загострені невирішені проблеми, вказують на те, що в питаннях які торкаються життєдіяльності місцевого населення недостатньо тільки механічного прийняття рішень згідно визначеної нормативної бази. В цей період потрібно також планування та проведення скоординованої широкої своєрідної промо- кампанії з залученням провідних фахівців соціологів, соціотехнологів і зрозуміло представників екологічних організацій та ЗМІ до неї. Метою таких заходів повинно бути, як вивчення проблем пошук шляхів їх вирішення, так і формування у представників місцевої громади відчуття необхідності, правильності, престижності і вигідності створення таких об’єктів як національний парк на їх території.
3.В сучасний період, коли задекларовано і проводяться заходи на підвищення ролі місцевої громади, адміністрації новоствореного об’єкту ПЗФ необхідно встановлювати дієві багатосторонні контакти з регіональною громадою. Основою підходу повинен стати принцип сталого розвитку території та пошуку оптимального алгоритму взаємодії адміністрації парку і громади на досягнення головної мети- збереження природних комплексів заповідної території та ощадливого збалансованого природокористування.
4.Виходячи з накопиченого досвіду НПП, також пропонуємо внесення змін до ст. 52 закону при ПЗФ України та земельного Кодексу України інших нормативних актів , які містили б наступний підхід:«Проекти відводу земель об’єктам ПЗФ України є невід’ємною та складовою частиною Проекту створення». Цей підхід попередить ситуацію «ходіння по колу» в питаннях погодження в наступному проектів землеустрою, необґрунтованих відмов землекористувачів. Він унеможливить також положення, яке досить часто зустрічається на об’єктах ПЗФ – коли спочатку розробляється Проект організації та функціонального зонування території , а лиш потім проекти землеустрою. Така недосконала послідовність проектних робіт може суттєво скоригувати та нівелювати сам Проект функціонального зонування. Не викликає сумніву також значна економія часових та фінансових ресурсів при впроваджені таких змін до законодавства. Також необхідним є доповнення Положень про нацпарки , особливо на етапі початку їх діяльності розділом – про загальні правила охорони території парку. Проблемою є те що типові Положення не враховують особливості парку, всю охоронну діяльність прив’язують до зонування території та режиму охорони зон. В зв’язку з тим що майже у всіх парках проходить значний період від 2 до 4 років до затвердження Проекту зонування, внаслідок неопрацьованості нормативної бази цей час під загрозу можна поставити всі заходи адміністративного впливу на порушників, якщо користуватись вимогами тільки типового Положення.
Автори: Чаус В.Б., Козловський Ю.І.
Список використаних джерел.
1.Указ Президента України №1056 від 16 грудня 2009 року «Про створення національного парку Білобережжя Святослава».
2.Закон України від 21.09.2000р.,№1989 «Про затвердження загально державної програми формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки»
3.А.С.Русяєва .М.В.Русяєва «Ольвия понтийская»,м.Київ ,видавничий дім «Стилос» ,2004р.
4.Спогади Петрович З.О.,Деркача О.М.,Агафонова Г.М..
5.Матеріали Національного екологічного центру м.Київ
6.О.В.Суворов«Письма» під редакцією В.С.Лопатіна ,м.Москва,видавництво «Наука»1986 р.
7.Журнали обліку адміністративних справ , актів про вилучення безхазяйного майна. НПП «Білобережжя Святослава» за 2012 рік.Звіти таЛітопис природи НПП за 2012 р..
8.Пачоский И.К. «Описание растительности Херсонской губернии»— Херсон: Паровая типо-литография С.Н.Ольховикова и С.А.Ходушина.— Т. 1: Леса. 1915; Т. 2: Степи. 1917.
9.Черняков Д.А. «Очерк истории Черноморского заповедника».г.Херсон ,ОАО «ХГТ» 2007 г.
10.Мойсієнко І.І. «Історія та проблеми створення НПП «Білобережжя Святослава» на Кінбурнській косі».Збірник матеріалів конференції Херсонського педагогічного університету 2010 рік.
11.Д.І.Яворницький «Сборник материалов по истории запорожских казаков»СПб.1888 рік.
